Світ надійних та вічно помитих машин, Озер блакитних та озер металік. Запахів піцци та соків-фреш, Вибритих тіл та вибрито-свіжих газонів. Загусла сльоза із кленового серця, – Символ добробуту й ситої смерті: Силіконо-рожево всміхнеться тобі На перехресті, на перехресті. ...І вже не тривожиться сірий туман Безглуздям про подвиг й непевне безсмертя. ...Опущені плечі зелених дахів... Далекі, облізлі од вітру тремтять... Рідні колись, – Заплакані плечі... Струмені сліз, обірвався поділ, Волоче нитками час. (Час за часом, час за часом...) Лиш в сутінках тихо хрипітимеш: ’Здрастуй, брате далекий, з досвідом біженця! Брате далекий, мій вічний втікач від Синього, білого, жовтого неба! Брате далекий, мій вічний втікач Подалі від себе, від себе, від себе...’