Довкола стовбура кружляємо. Ану, бува, наздоженем? Що цього вже не буде – знаємо, Проте – живеш, живеш, живеш... Такий твій сміх мені заливистий, Так він заходився – на плач, плач... Пробач за те, що ані вісті не подаватиму, Пробач... Пробач... Пробач... Пробач... Ото невитерпу! Недаром соснова дубиться кора. На гору хочу! Вниз – і яром! І ще побродимо? – Пора! І ще побродимо? – Пора! І ще побродимо? – Пора!
Пора! Пора прийти до пам'яті Й остатися на віки вічні... Вандеєю не стань, сум'ятнице, Мовчить притужно-потайна. І ось наш дім – гніздо лелече В гойдливих вітах етажів, І спогад солов'єм щебече До зозулиних ворожінь, До зозулиних ворожінь...
Той спогад може нам придатися, Коли дійде до реченця. Невже – навік? Танцює таця, Тікає краска із лиця. А дерево кружляє вихором? Вогнем весільним пойнялось! Музик троїстих чути пригри, Таки – збулось!
Тугими колами кружляємо, Усе збиваючись з ноги. Світ вечоріє. Ми – світаємо, Коли ні сили, ні снаги... Світ вечоріє... Світ вечоріє...