Я вже давно забула, як позіхало світило, Як кутало круглі плечі в пухнасту ковдру ночі... Де літо моє далеке – вранці по воду ходило, Шо в відрах срібно – рожевих ще й досі мені хлюпоче... Та все перекреслили ранки червоно-вогненим списом. Спалили високу шоглу, об скелі розбили човен... Та в мене – кленовий листочок, і знову мені не спиться, І вже лопотять вітрила, і пахощів груди повні!