Мов жертва щирості — життя мов молодечих крил пружнавий тріск, як небуттям укрився суходіл. Ти ще на кінчику пера возносишся увись. А вже пора? Давно — пора. Спадаючи, молись. Як жертва щирості, як кат оговтаних бажань, переминай за гранню грань, чекаючи розплат — за те, що марнував свій вік, надміру неба праг, що був людині чоловік і друг, і брат, і враг. І я найперше помолюсь. І вдруге помолюсь. І втрете помолюсь. І в смерть з землею поріднюсь.