На човні нас було тільки двоє. Хвилі скрізь вколо нас коливались, І такі ми самотні обоє Серед того простору здавались. Я дивилась на тебе, мій брате, Що гадала, – не вимовлю зроду; Чим було тоді серце багате, Поховала я в тихую воду. Може, хвиля тобі розказала Все, що думала я в тую мить? Ні! вона те глибоко сховала... Хай же там моя думонька снить! Думка спить, і серденько спочило; Я дивлюсь на обличчя твоє; Тихе море спокою навчило Невгамовнеє серце моє...