Ще вруняться горді Славутові кручі, ще синіє річки збурунена гладь, та вже проминув тебе птахом летючим твій час, твій останній. Попереду – падь. Ще сонце високе, ще небо глибоке, ще серце замало грудей не пірве. Урвались, подались прекрасні мороки і щось тебе кличе, і щось тебе зве.
Бо вже відслонився безокрай чужинний І в жалощах никне зелений розмай. Прощай, Україно, моя Україно, чужа Україно, навіки прощай.
Розкрилені висі твої пронеслися, попереду прірва. І ока не мруж. Ти бачиш розхрестя дороги? Молися, бо ще ти не воїн і ще ти не муж. Гудуть пароплави, ревуть паровози, і аероплани видовжують слід. Чіпляйся за кручу, як терен колючий, чіпляйся за небо, як яблуні цвіт.