Коли ти пройдеш понад барвами світу, Зможеш Сонцю заглянути в очі, – осліплений, Але одчайдушний, – Ти питимеш силу Землі. Чиста кров моя З очей твоїх прожене навіть спогад колишнього страху. І – я... оживу... І тоді – шепотітиму краплями ніжними, І тоді – нагадаю вітрами тривожними:
Пам’ятай мене! Пам’ятай мене!..
...Небо могутнє жаріє, – Засвічує ранок на обрії! Голос першої пташки, – Зірку останню цілує.
Повернися лицем до Сонця, Що променем першим сміється! До вітру весняного шалу, Що перемогу вістує!
І тоді у скелястих скронях, Пульсуватиме грім насолодою, Одержиме весною і силою, – Свободою!