– Татку, мій рідний! Кульбаби побігли до школи... – Я ж і кажу, ще не час чорнобривці саджати! – А вчора на розі Бродвея та сорок із чимось Я погляд зелених примружених куль роздивилась... І шелест пронизливих сонячних зойків вечірніх, Що в чорних панчохах вичесують танець останній.
– Татку, мій рідний! Кульбаби побігли до школи... Тільки одна ж серед них чомусь заблудилась...
– Ти тільки не думай, Що все є моїм серці забуто... – Ти знаєш, як важко море руками тримати?.. – На розі печально забутого вчора із чимось – Раптовий сміх каблуків з переможним – "Завтра" Каштаном колючим одтята від пліч – покотилась, Та й в чорних панчохах вичесує танець останній.
– Ти тільки не думай, Що все в моїм серці забуто... Тільки чому я одна серед всіх заблудилась?..
– Татку, мій рідний! Хай серпень – ніколи, ніколи!.. – Ти ж чуєш, як очі у Римської Пташечки плачуть! – А вчора на розі Бродвея та сорок із чимось – Я бачила синє, як неба серпневого горя, очі. Від розпачу – в крик! Наїжачилась, не зупинилась! У присмерках чорних, зелених та літньо-останньо-осінніх...
– Татку, мій рідний! Кульбаби побігли до школи! Тільки ж одна серед них, чомусь заблудилась...