Ти – вітер зимовий, що плаче за мною, Поет і спокусник нестулених віч. Русявий, веселий крадій супокою, Ховаєш у пазусі зоряну ніч.
Він – вітер зимовий, що пахне весною. Розхристаним хлопцем кричить стоголосо. Стрибає, мов коник, танцює зі мною. Зрадливий і теплий, засніжено-босий...
Він був – і немає! Та в променях грізних, Наврочив безмовного мороку прах. Ми сонце пили, тільки з келихів різних, Блукали і плакали в різних світах.
Ти – вітер зимовий з очима сумними. Твої одчайдушшя – брутальні й слизькі. Ми будем назавжди з тобою чужими, Ми будем навіки з тобою близькі.
Він – вітер зимовий, що пахне весною. Він щедрий на холод спокійних облич. Русявий, веселий крадій супокою, Ховає у пазусі зоряну ніч.