Танцюють татуйовані дівчата на майдані мрії, Пісок палючий під стопою, мов смола червона, тане, і я з-перед ста сотень літ різблю на бубні сонця танець, лопочуть два кийки, мов крила птаха, що з похмілля мріє.
За берегами смутку, де лягла відвічна ніч зелена, за сімома верхами й сімома морями в край таємний маєстатично сходять буйволи червоні на підземні левади, де засяє їм умерле сонце – диск з ебену...
Прощальним співом спалахнувши, гасну наче сонна хмара, танки дівчат прикриє папороть, немов землі долоня. Вертаються з узгір’їв тиші дивні хороводи й клонять обличчя з міді під букетами вечірнього пожару.