Можливо треба було жити як всі, а я хотів інакшим бути завжди. Так скучно плисти по течії з ними... Можливо я не дав тобі теплоту, і ти не знаєш погляд через фату. Логічно. Як можна було з цим жити?
А пам"ятаєш метро нічного Берліна і наші тіні на стінах Місцях щасливих людей? А пам"ятаєш балкон під небом Мадріда і на трибунах Коріди Місця щасливих людей...
Тягуча павутина зйомних квартир і дві душі пробиті сотнями дір, так страшно, коли не знаєш, що завтра... Тепер я оглядаю знаті часи і знаю ціну світлої полоси. Не варто шукати винних крім себе.
А пам"ятаєш страшенний шторм на Мальдівах, на фотках ніс обгорілий. Місця щасливих людей. А пам"ятаєш старий кабак на Бродвеї, цибуля сир із печеня. Місця щасливих людей...
Я на перед ніколи не вивчаю маршрут, мені не важливо, тільки б ти була тут. Всерівно куди нас понесе вітер... В житті не важливий сигнал GPS, якщо не один ти рюкзак свій несеш, то знайдеш для себе десь таки місце.
А пам"ятаєш, велосипеди в Парижі, і в Закопаному лижі. Місця щасливих людей. А пам"ятаєш наш Новий Рік в електричці і Лондон, як на відкритці. Місця щасливих людей. А па'ятаєш холодне пиво Стокгольма і знову ми було двоє. Місця щасливих людей. А пам"ятаєш, як я втікав з інститута, щоби з тобою побути. І досих пір я тут є...