У офісі перерва, ти голодний, як пес, В очах моргає напис: "Я похавав би десь" І раптом запах чебуреків по-шпіонськи лізе в ніс, І ти по головах людей на запах цей біжиш. Влітаєш у кафе, готовий з’їсти слона І тут перед тобою, як китайська стіна, Стоїть офіціантка – шостий розмір душі, І дуже елегантно поїдає лаваші.
Приспів: І ніби далека, і ніби близька Дівчина з кафешки на метро Либідська. І ніби солодка, і ніби гірка Дівчина з кафешки на метро Либідська. І ніби висока, і ніби низька Дівчина з кафешки на метро Либідська. І ніби глибока, і ніби мілка Дівчина з кафешки на метро Либідська.
Ти заглядаєш їй у очі, просиш: "Дайте меню" І голосно ковтаєш біля дами слюну, І вона граціозно витирає руки об халат, І пропонує для розминки пиво і салат. Вона чуть вища і ти дивишся їй просто в декольте, А діалог в таких умовах діло непросте, І ти відтягуєш все тіло і на пальці встаєш, Ламаєш логіку, тоді питаєш: "Де ти живеш?"