По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Стан високий, лист широкий Марне зеленіє? Кругом поле, як те море Широке, синіє. Чумак іде, подивиться Та й голову схилить, Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі, Подивиться — серце ниє, Кругом ні билини! Одна, одна, як сирота На чужині, гине! Не щебече соловейко В лузі над водою, Не співає чорнобрива, Стоя під вербою, Не співає сиротою, Білим світом нудить: Без милого батько, мати — Як чужії люди..
Пр. Полюбила чорнобрива Козака дівчина. Полюбила — не спинила Пішов — та й загинув... Якби знала, що покине, Була б не любила; Якби знала, що загине, Була б не пустила; Якби знала — не ходила б Пізно за водою, Не стояла б до півночі З милим під вербою..
І то лихо — Попереду знати, Що нам в світі зустрінеться. Не знайте, дівчата! Не питайте свою долю! Само серце знає, Кого любить... Нехай в'яне, Поки закопають,— Бо не довго, чорнобриві, Карі оченята, Біле личко червоніє — Не довго, дівчата! До полудня, та й зав'яне, Брови полиняють... Кохайтеся ж, любітеся, Як серденько знає. Защебече соловейко В лузі на калині. Заспіває козаченько, Ходя по долині, — Виспівує, поки вийде Чорнобрива з хати; А він її запитає: — Чи не била мати?
Пр. Полюбила чорнобрива Козака дівчина. Полюбила — не спинила Пішов — та й загинув... Якби знала, що покине, Була б не любила; Якби знала, що загине, Була б не пустила; Якби знала — не ходила б Пізно за водою, Не стояла б до півночі З милим під вербою..