Тут одна біда на всіх, та не всім дається, Щось спокійно живе, щось плаче й рветься. Мене, мабуть, до чогось середнього віднесли, Хоча навколо мене хаос і безлад. Не можу сказати точно що буде завтра, І що дійсно допоможе - мої дії чи мантра. Чи летіти чи ні, важко вибирати, Що казати - ліра чи мати? Хто вирішує, кому летіти чи падати, Кому грати на струнах, кому падами. Кому взагалі що в житті дістається, Хто в мирі живе, хто постійно б'ється. Я намагаюсь не йти по тому що зорі показали, Там де печери я бачу світлі зали. Там де я падаю, в мене розкриваться крила, Там де нічого нема, живляча вода хай на мене лила.
Приспів: Я не слухач а поет, і сам собі вирішую, Яку сторону визнаватити гіршою. Я не прочитую, я пишу життя строфи, Я підіймаюсь за мить до катастрофи. Я не вірю в те що буде вірогідно, Я не чаклун і не провидець та це не потрібно, Де інші бачать золото я бачу торфи, В момент за мить до катастрофи.
Якщо ці фільми про подорожі у часі, Що подаються усій довірливій масі, Дійсно правда, то чому не змінились видіння пророчі, Чому час так і йде через дні і ночі. Чому кажуть що історію змінює щось велике, Бо тоді кожного без винятку називають безликим. Нам показує історія а ми не сприймаємо. Ну що казати, маємо що маємо. Рандомно показуються наші помилки, Та їх не побачити без розминки. Ми боїмося самі побачити власне майбутнє, А даремно, це відчуття незабутнє.
Приспів: Я не слухач а поет, і сам собі вирішую, Яку сторону визнаватити гіршою. Я не прочитую, я пишу життя строфи, Я підіймаюсь за мить до катастрофи. Я не вірю в те що буде вірогідно, Я не чаклун і не провидець та це не потрібно, Де інші бачать золото я бачу торфи, В момент за мить до катастрофи.