Чорна зоря арештантів висить угорі, і стебла трави від нічного туману важкі й вологі, і юний торчок дивиться на ліхтарі, сидячи третю добу в обласній наркології. І доки сплять на матрацах брати-торчки, доки прострілюють тишу старі пружини, доки пливуть сновидінь золоті річки, він співає тюремних пісень, не дотримуючись режиму. І місяць ховається злодієм серед хмар, і втирає сльозу найпохмуріший санітар, заливаючись жовтим чаєм із сушених трав, поминаючи добрим словом старий мінздрав. І він співає: той, хто боїться, той зводить високі мури, Джа не вигадував для мене цю трудову терапію, мудрості мені не добавлять жодні мікстури, я завжди буду робити лише те, що я вмію. Ніхто не скаже за мене мої слова. Ніхто не зробить за мене мою роботу. Час на волю, бо скоро почнуться жнива, І тому сидіти мені тут, скажемо прямо, без понту. І коли я вийду звідси, збиваючи вранішні роси, і коли я прийду додому запашними полями, старенька мама віддасть мені мої папіроси, а друзі дитинства зійдуться з повними кораблями. І ніч буде минати, і туга з нею, і падуть вавилонські стіни, тюремні мури, і йдучи до праці скошеною стернею, будуть співати псалми втішені драпокури. Ніч відійшла за мости, за темні горби, із усім своїм крамом, з казенним своїм покривалом, і радість росла, мов лісові гриби, над печальним торчком і розчуленим медперсоналом. І слово правди здіймало своє крило. І здіймало своє крило слово любові. І сонце в зеленому небі на захід пливло. І тягнулись за сонцем зернові та бобові.
Гуру Песен