Одного туманого ранку, Коли сонце сходить так поволі, Після битви під Крутами Вмирав її молодший син, Мужньо, як воїн. Крізь сльози вона Й сьогодні чує його голос.
Ма, якщо б прожити знов життя, Якщо б мій шлях не мав кінця, Якщо б вогонь не гас в серцях, То я, то я б усе віддав лише, Щоб обійняти знов тебе.
Остання посмішка полинула Та застигла на його обличчі, Життя промайнуло в Одну мить перед очима. Немов у дитинстві його Торкнулися руки матері, І у свої остані хвилини Він почув її плач.
Мій син, якщо б вернути час назад, Якщо б не сльози на очах, Якщо б здолати свій страх, То я, я б віддала усе лише, Щоб обійняти знов тебе.
Якщо б вернути час назад, Якщо б не сльози на очах, Якщо б здолати свій страх, Якщо б прожити знов життя, Якщо б мій шлях не мав кінця, Якщо б вогонь не гас в серцях. Нехай, стотисяч років пройде ще, Щоб обійняти знов тебе.