Гомоніла Україна, довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла - червоніла... Текла, текла та й висохла, Степи зеленіють, Діди лежать, А над ними кургани синіють...
Та що з того, що високі? Ніхто їх не знає, Ніхто щиро не заплаче, Ніхто не згадає. Тільки вітер тихесенько Повіє над ними, Тільки роси ранесенько Сльозами дрібними їх умиють. Зійде сонце, осушить, пригріє. А онуки? Їм байдуже, Жидам гречку сіють... Багато їх, а хто скаже Де Ґонти могила? Мученика святого Де похоронили? Де Залізняк, душа щира, Де одпочиває? Тяжко! Важко! Жид панує, А їх не згадають...
Гомоніла Україна, довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла - червоніла... І день, і ніч ґвалт, гармати - Земля стогне, гнеться... Сумно, страшно, а згадаєш — Серце усміхнеться!