Скажи мені навіщо вкрито небо хмарами? Скажи за що я слухаю платівки старі? Поперемикав в середині себе смугасті хвилі, Не передбачав, що вікна двері вже зачинили.
Піснями лестощів дощі в ночі сумують... Знаю лиш я, лиш я, все перебудую. Горами, заборами, зачиненими шторами, Хорами хворими, та кучугурами-заторами Залишеними зброями, збруями воїнами.
Знаю, що навічно безперечно буде ніч. Віч на віч, не хто не дивиться у вічі. Де смужки у коси? Де прокляті хлопці? Де бабоси Що пишуть пісні та неймовірні вірши, не закоси.
Покликайте їх зараз, прокинусь незабаром... Кричати у весь голос, що тонну вже тримає волос. Я буду мовчати – пісні не співати. Просто душа мається, час майже не гається. Пр. Знаєш, я що разу бачу твої очі у весні Знаєш, я чекаю вдачу щоранку на весні Просто я такий простий, що досі вірю у казки Знаєш я не знаю ти, не перестанеш вірити.
Фарбами покрию усе навколо в новий день. Все, кому що треба – знайдеш новий сенс старих пісень. Далі вже на варто Палити, сумувати, плакати-ридати, не перевіряти-відкривати карти.
Світло проникає, освітляє світ твоїх надій. Посадку пасажирів у океан старих дитячих мрій... Все, що нам відомо вимкне світло й розгонить тінь Стій! Подивись у тінь! Я стою на горі на роздоріжжі поколінь.