Скажи мені навіщо вкрито небо хмарами Скажи за що я слухаю платівки старі Поперемикав в середині себе смугасті хвилі Не передбачав, що вікна двері вже зачинили
Піснями лестощів дощі в ночі сумують Знаю лиш я, лиш я, все перебудують Горами, заборами, зачиненими шторами Хорами хворими, та кучугурами-заторами Залишеними зброями, збруями воїнами
Знаю, що на вічно безперечно буде ніч Віч на віч, не хто не дивиться у вічі Де смужки у коси, де прокляті хлопці, де бабоси Що пишуть пісні та неймовірні вірши, не закоси
Покликайте їх зараз, прокинусь незабаром Кричати у весь голос що тонну вже тримає волос Я буду мовчати – пісні не співати Просто душа мається, час майже не гається. Пр. Знаєш, я що разу бачу твої очі у весні Знаєш, я чекаю вдачу щоранку на весні Просто я такий простий, що досі вірю у казки Знаєш я не знаю ти, не перестанеш вірити.
Фарбами покрию усе навколо в новий день Все, кому що треба – знайдеш новий сенс старих пісень Далі вже на варто Палити, сумувати, плакати-ридати, не перевіряти-відкривати карти.
Світло проникає й освітляє світ твоїх надій. Посадку пасажирів у океан старих дитячих мрій Все, що нам відомо вимкне світло й розгонить тінь Стій! Подивись у тінь! Я стою на горі на роздоріжжі поколінь.