В Путивлі - граді вранці рано Співає, плаче Ярославна, Як та зозуленька кує, Словами жалю додає. — Полечу, каже, зигзицею, Тією чайкою-вдовицею, Та понад Доном полечу, Рукав бобровий омочу В ріці Каялі.І на тілі, На княжім білім, помарнілім Омию кров суху, отру Глибокії, тяжкії рани... І квилить, плаче Ярославна В Путивлі рано на валу: — Вітрило-вітре мій єдиний, Легкий, крилатий господине! Нащо на дужому крилі На вої любії мої, На князя, ладо моє миле, Ти ханові метаєш стріли? Не мало неба, і землі, І моря синього. На морі Гойдай насади-кораблі. А ти, прелютий... Горе! Горе!
(Моє веселіє украв, В степу на тирсі розібгав. Сумує, квилить, плаче рано В Путивлі-граді Ярославна.)
_________________________ Ой, у полі верба Українська народна пісня
Ой, у полі верба Під вербою вода Гей там дівчина Мила-чорнобрива, Хороша, молода.
На доріжку глядить А доріжка курить Гей там-то їдуть Славні козаченьки На конях вороних ___________________________
І каже: — Дужий і старий, Широкий Дніпре, не малий! Пробив єси високі скали, Текучи в землю половчана,
(Носив єси на байдаках На половчан, на Кобяка Дружину тую Святославлю!.. О мій Словутицю преславний! Моє ти ладо принеси, Щоб я постіль весела слала, У море сліз не посилала, Сльозами моря не долить. І плаче, плаче Ярославна В Путивлі на валу на брамі. Святеє сонечко зійшло.)
І каже: — Сонце пресвятеє На землю радість принесло І людям і землі, моєї Туги-нудьги не розвело. Святий, огненний господине! Спалив єси луги, степи, Спалив і князя, і дружину, Спали мене на самоті! Або не грій і не світи... Загинув ладо... Я загину!