Скоро вечір... Одинокий лист, гнаний вітром, пролітає повз мене. Він більше сюди не повернеться. Не повернусь, мабуть, і я, бо навіщо? Моє кохання — як той жовтий лист. Він може впасти тільки до твоїх ніг...
Не знаю я, чи знов сюди прийду, Та залишаю замість себе Ті квіти, що знайшла в саду Для тебе, для тебе я.
А, може, завтра ти пройдеш ось тут, Де вітер пелюстки колише. Та знай, я щастя своє тут Лишила, лишила я.
Можливо, завтра ти пройдеш біля місця наших зустрічей. Можливо, побачиш мій останній дарунок нашому коханню. І якщо вітер не розвіє ті квіти, Не чіпай їх — вони мертві. Нехай вони лежать, Викликаючи хвилинки суму у закоханих, що проходять поруч...
Не знаю я, чи знов сюди прийду, Та залишаю замість себе Ті квіти, що знайшла в саду Для тебе, для тебе я.
А може, завтра ти пройдеш ось тут, Де вітер пелюстки колише. Та знай, я щастя своє тут Лишила, лишила я.