Ой в неділю пораненьку, чуть розсвіт, Мандрувала моя міла в білий світ. Мандрувала моя міла в білий світ, А за нею ліха доленька услід. Ой верніса, моя міла, додому, Бо прив'яжу до коніка косою. Ще й зволочу чорний терен тобою, Буду біті по ліченьку рукою. — Чи ж ти мене, муй міленькі, не познав, Що ти мене до коніка прив'язав? Ой запряжи муй міленькі сивий кунь Да поїдем до батенька на двур муй. Зрадуєтса батько, маті й весь руд муй: Приїхала дочка в гості ще й зять муй. Стулько зять у воротечка в'їжджає, А вже дочка на матьонку гукає: — Подай мені, моя мамо, острий міч, Нехай виймлю чорний терен з білих пліч. Ой ще ж маті до століка не зайшла, А вже дочка гострий ножичок знайшла. Да й встроміла у серденько глібоко. — Кіпи, кіпи, кров червона з молоком. Кіпи, кіпи, кров червона з молоком Горе жити в білім світі з дураком.