Сиділа Марічка біля віконця, Вишила Марічка дивнеє Сонце. Сонце обізвалось багатьма голосами: "Шукай мене, дівко, ген за тими лісами. Будеш мати золото, ще й красу вічну, Ніц нікому не кажи, рушиш у нічку. Буде тебе сватати козак з вусами Шукай мене, дівко, ген за тими лісами!"
Осінь наслала на літо жовтих фарб, Бігала, шукала лісом дивний скарб. Та й збила ніжки, бо ішла пішки, Коня не мала, шукала й не знала, Що за тим лісом - гибельна річка... Зваблена бісом пропала Марічка.
Не відшукали бідну Марічку, Оповідали про оту річку Всім молодицям, котрі незамужні: "Вам оті чари геть зовсім не нужні. Бо котра добра і гарна собою, То від сватів не буде відбою." Чула те й дівчина біля віконця, Вишила дівчина дивнеє Сонце...