Косарська, гребовицька Ой дощику-поливайчику, Поливай, поливай, Та нашої сторононьки Не минай, не минай. Скриплять мої ворітечка — На мороз, на мороз, Горить моє біле лице — Буде дощ, буде дощ. Ой напинай, козаченьку, Холодок, холодок. Щоб не згорів у дівчини Біленький видок; Щоб не змаяв буйний вітер Чорненьких брівок; Щоб не змочив дрібен дощик Русої коси, Щоб не врекли вражі люди Моєї краси. І шумить, і гуде, Дрібен дощик іде! А хто ж мене, молодую, Та додому проведе?
Обізвався козак На солодкім меду: – Гуляй, гуляй, чорнобрива, Я додому заведу.
– Не веди ж мене, Ой прошу ж я тебе, Бо лихого мужа маю, Буде бити, добре знаю.
На бік, хлопці, на бік, Бо чорт мужа несе! Як побачить мене з вами, Його трясця затрясе.
Най трясе, най трясе, Як вітер лугами, Таки ж бо я, молодая, Погуляю з вами.
А я мужа не боюся, Я мужеві поклонюся, Як він теє поміркує, Може, й сей раз подарує.
І шумить, і гуде, Скрипка грає, бас гуде,– Козак мовчить, а все знає, Він додому заведе.