«Кавказ», кантата-симфония для хора и оркестра, ч. 1. Прометей
За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день божий добрі ребра Й серце розбиває. Розбиває, та не вип'є Живущої крові – Воно знову оживає І сміється знову. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави бога, Великого бога.