Ми з тобою суцільна галактика, зіткана з дешевого вина,
довгих фільмів і пожовклих клаптиків паперу, ріжемо простір
навпіл, фарбуємо стіни у синє.
І коли ти зверху... Я завжди дряпаю тобі спину.
Рубці газетним почерком дають інтерв'ю у
порожніх квартирах,
вимикають світло опівночі, наче боючись ненароком спалити сонце...
Паркет душі поволі болем просочується і тоді
частіше здається , що я її вб'ю.Штрихпунктиром.
Або залию горлянку свинцем.
Ти цілуватимеш моє лице, купуватимеш речі зношені
і як завжди, на виріст.
Знаєш, коли до тремтіння...
Уся принциповість-
До нудоти , до найвищої міри зразкова
викидається у смітник.Коли під рукав залазить
мурашкою втома,
тоді не метро, а твоя м’яка, тепла, зніжена
обіймами шкіра натомість мене повертає додому.
Мовчи.
Бо коли ти вкотре мені щось доводиш, все кипить,
наче шматок бекону, кинутого у воду.
Твоя чашка зеленого чаю
нагадує отруйне лоно з паростками свіжої цвілі.
Буває ж так, що другої половинки просто немає,
Коли ти, мабуть, таки народилась ціла.
Стася еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1