Нам циганка ворожила, карти клала із колоди, Обіцяла не торкнуться долі нашої незгоди. Ворожила-обіцяла, підморгнула на прощання, Та чомусь нам не сказала берегти своє кохання.
Приспів: Ворожи – не ворожи, та коли в душі пітьма Ти мені що хоч кажи, а кохання в ній нема. Карти ляжуть сяк і так, поруч дама з королем, Та коли душа пуста поселяється в ній щем.
Жили ми благополучно, все як випало на картах, Зберегти своє кохання нам здавалося не варто. І коли прийшла байдужість не помітили ми навіть, Спопеліли наші душі, чорний бал розлука править.