Ще один завершився день, тож зібравши в долоні втому, я нарешті залишусь з Тобою один на один, розповім про все те, чого, мабуть, не скажу нікому, як самотньо буває нераз в цьому світі тісному між людей, що вже не сподіваються добрих новин,
Щоб могли ми котрогось дня до Тебе подібними стати, Ти приходиш у світ до людей і подібним стаєш... Може, зможу колись і я не питати багато, все лишивши, віддавши усе, не чекати заплати, як і Ти, коли в руки нас, грішних, себе віддаєш,
Може, впавши в черговий раз, перестану боятись болю, і, щоб душу обмити, вкотре ступлю в Йордан... Бо хто серцем невірним, та все ж тужив за Тобою, бо хто кроком непевним, та все ж спішив за Тобою, той так само, як Ти, не пройшов цю дорогу без ран.
Із величних твоїх чудес нині люд буде дивуватись, коли ж завтра тебе розпинатиме той же народ, словом правди мене зодягни, щоби вірним зостатись, мені славу Тавору яви, щоби не сумніватись, коли буду дивитися в очі щоденних Голгот.
Ти приніс нам не мир, а меч, хресний шлях замість брам широких, тож, покликавши в бій, дай і сили перемогти... Бо зброя потрібна лиш тим, хто готовий боротись, бо зброя потрібна лиш тим, хто ще може боротись, бо стежка потрібна лиш тим, хто ще може іти...