Зажурились галичанки через тую зміну, Що відходять усусуси та й на Україну: – Хто ж нас поцілує в уста малинові, В карі оченята, в чорненькії брови?
– Не журіться, галичанки, та ж є військові, Вони красше обнімають, як стрільці січові, Ті вас поцілують в уста малинові, В карі оченята, в чорненькії брови.
– Ой не будуть більш військові з нами приставати, І не будуть нас військові за стан обіймати, Ні, не поцілують в уста малинові, В карі оченята, в чорненькії брови.
Аж як ви вже з України вернетеся знову І як перше знов підете з нами на розмову, Тоді вже цілуйте в уста малинові, В карі оченята, в чорні брови.