Виряджала мати сина, йди, служи синочку мій, Рідну землю боронити – це обов’язок святий. Раптом випав серед літа на троянди білий сніг, Син із війська не вернувся вже на батьківський поріг.
Приспів. А мати жде, а мати виглядає, Чаїнок хвилить мамина душа. Тривожно серце з болю завмирає, Пішов солдат і не сказав - Прощай! А мати жде, все ж, вигляда синочка, Пішов у вічність в сяйві юних літ, Лишилась мамі вишита сорочка, Шинеля сіра, наче моноліт.
2. Посивіла з горя мати, болем зойкнула душа, Бо згадала як, маленьким, син на встріч їй поспішав. Небо плакало дощами, гасли зорі у горі, Носять квіти на могили українськи матері.
Приспів.
Модуляція.
Програш.
Приспів. А мати жде, а мати виглядає, Чаїнок хвилить мамина душа. Тривожно серце з болю завмирає, Пішов солдат і не сказав - Прощай! А мати жде, все ж, вигляда синочка, Пішов у вічність в сяйві юних літ, Лишилась мамі вишита сорочка, Шинеля сіра, наче моноліт.
А мати жде, все ж, вигляда синочка, Пішов у вічність в сяйві юних літ, Лишилась мамі вишита сорочка, Шинеля сіра, наче моноліт.