Догорає калина на вітрі вчорашньої слави І бентежний полин ностальгією теж відгорів, Україно моя, молода і незряча державо, Дай мені зрозуміти шляхи твоїх поводирів.
Так бентежно до тебе ішли і князі і холопи І топтала орда твій народ на дорогах столітть, Припинали тебе до галер і Росія й Європа, А в Стамбулі і досі ще плач Роксолани стоїть.
Хто ти є, Україно? Хто ти є, Україно, земля, чи окраїна княжа, Хто ти є, Україно, доки будуть глумитися з тебе чужі і свої, Хто ти є, Україно, і коли ж то нам Бог вірний шлях із туману покаже, Щоби ми, як птахи, не летіли у теплі краї, не летіли у теплі краї, Щоби ми, як птахи, не летіли у теплі краї, не летіли у теплі краї.
Це за тебе ішли Січовії стрільці брат за брата І в Сибірських копальнях молились на твій образок, І в далеких Канадах клялися тебе захищати Українці мої, мій відірваний вітром листок.
І, нарешті, ми стали Держави своєї обранці, Кольори прапорів щиро нам затуманюють зір, Тільки я все ж боюся, що завтра прокинуся вранці, А надворі нема України - лиш віз на Сибір.
Хто ти є, Україно? Хто ти є, Україно, земля, чи окраїна княжа, Хто ти є, Україно, доки будуть глумитися з тебе чужі і свої, Хто ти є, Україно, і коли ж то нам Бог вірний шлях із туману покаже, Щоби ми, як птахи, не летіли у теплі краї, не летіли у теплі краї, Щоби ми, як птахи, не летіли у теплі краї, не летіли у теплі краї.