Непорушно стоїть дивне місто, Тихо мліючи в променях місяця, Пролітаю над ним я тримаючи У руках золотаве намисто. Піді мною кохані цілуються, І торкають руками тіла свої, Я лечу і до них ой як хочеться, Та боюся злякати їх погляди.
Дивні звірі купаються в озері, Що стирчить колючками між скелями, Що своїми бурхливими водами, Пестить гори та плоть їхню збуджує. А за містом розклались рівниною, Дивні луки, що квітами жовтими, Закликають віддатися силою, Зазирнути до шлюбу з долиною.
Дивні птахи торкаються крилами, До моєї спини, що оголена, Голосами співають чарівними, Та неначе не чую й не вірю я...