Зорі яснії, місяцю мій, хто тут зі мною? Ніч опустилась і тихо іде світ за водою... Чуєш, скажи мені своє ім’я! Давно забув і не знаю, хто я. Даремно.
Хлопче, озвися, ходи-но сюди, глянь мені в очі! Що ж ти побачиш? Лиш зорей вогні – відблиски ночі. Знаєш, я певно чекала тебе... Ні, бо в мені вже ніщо не живе. Даремно...
Де ти, п’янкая спокусниця снів, що ти бажаєш? В чистому світлі зірок розкажу про те, що не знаєш. Та що ж я не знаю? Я – сокіл і крук! Я полоню тебе ніжністю рук... Даремно!
Бо я лиш спочину і далі злечу в ніч буревієм! Стій! Зупинися! Так просто піти ти не посмієш! Моє спасіння – нестримний політ... Моє життя – Зачарований світ. Даремно...