Поховала надії безнадійна війна Я приховував свій біль та почалася весна Розпалила наснагу, розтопила сніги, А під снігом земля така ж чорна Як і моя доля… Чорна наша доля…
А для чорної землі людська кров – немов водиця Я виснажував себе, щоб загоїти кохання, Та не вистачило знову останньої краплі, І воно пішло по тілу кривавими сльозами
А кривавими сльозами голосили матері, Як чужинська халява розіп’яла їхню долю, В моє виснажене тіло запустила пазурі, І від крові почорніла наша вистраждана Воля… В крові чорна воля… В крові чорна воля…
Душу й тіло ми поклали, а свободи не знайшли Ти не смійся, чорний ворон, не гукай моєї долі – Наша доля – стати гноєм для голодної землі, А весною зійде сонце й з наших грудей, наче подих Проросте свобода! Вирветься Свобода!
Поховала надії безнадійна війна Я приховував свій біль, та почалася весна Розпалила наснагу, розтопила сніги, А під снігом земля така чорна…