Тавро - Чайка | Текст песни

• Тексты песен
• Тавро
• Чайка

Замружившись, наче від сонця, пішов у вічність веселий юнак
Його звали Максим - чи то Максим Чайка, чи то - Максим Залізняк
Він не прожив ще і тисячі років, а міг би взагалі не вмирати,
Бо Герої живуть, доки їх пам’ятають, і Героїв не слід забувати!

Погана звістка прийшла не сама – її принесли сліпі кобзарі
Ті Святі старці, теж не ходять самі – їх водять хлопчики-поводирі,
А дитина йде за покликом серця, не знаючи хибних шляхів
Після холодної ночі її вабить сонце, а ввечері – стежки чумаків

Палала ватра, і зорі палали, на землю впали сльози роси
А струни кобзи надривно волали й тремтіли старців голоси
Вони співали про гайдамаків, про Івана Гонту як він жив та помер
Хоч їхній спів був про давнє минуле, та я зрозумів, що все це Тут і Тепер!

Я почув, як запроданці зрадили Гонту і як віддали його ворогам
І перше, що дикі чужинці вчинили - вони відтяли йому язика
Бо Слово сильніше за будь-яку зброю, гостріше шаблі, меча, палаша
Підступний ворог прагне вирвати душу, а наша Мова - наша зброя й Душа

Потім йому відрубали правицю, бо в ній сила була й правота
І ніби мало до того народ грабували – зірвали одяг і з шиї хреста
Та що там одяг – загарбнику мало, що злодію в твоїй наготі –
Здерли шкіру з живого і катували на розпеченій залізній плиті

А на останок, на розі дороги, чотири пари коней впрягли
Та навхрест роздерли козацькеє тіло і по безкраїм степам розтягли…
Я слухав співи про далеке минуле, а тіло моє знизував струм -
Я впізнавав сучасну Вкраїну, народний стогін та загарбницький глум!

В роздягнутій, голій, голодній країні панує банда чужинців-злодюг
З людей вже здирають останню свитину і затискають на шиї ланцюг
Забрали мову, нагадили в душу, й спустили в золотий унітаз
А на верхівці, в шакалячій стайні сидить яничар-підарас

В степах чорноморських, де мучили Гонту знов катують Вкраїни синів,
Підступно б’ють ножами у спину, гноять за гратами продажних судів
Та з кожною краплею гарячої крові, що впала у лоно землі
Вже закипає народнеє море, і жодна гребля не втримає гнів!

І хвиля піде від степів чорноморських і зрушиться лава з Карпат
Здригнеться земля териконів Донецьких підсиливши нас у стократ!
І вийде Дніпро з берегів споконвічних і змиє всю нечесть між гір
Тоді я почую, як чайка сміється здіймаючи крилами вир!

Замружившись, наче від сонця, пішов у вічність веселий юнак
Він звався чи то Максим Чайка, чи то - Максим Залізняк
Він не прожив ще і тисячі років, а міг би взагалі не вмирати,
Бо Герої живуть, доки їх пам’ятають, і Героїв не слід забувати!