Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу. Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу
- Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти. - Куди ж ви, бабусю? - онуки біжать до воріт. - Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо? - А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках? - А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на травах, і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата, Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт. Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, - Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля, Змахнула рукою - злетіли у вись рушники. \"Лишайтесь щасливі\", - і стала замисленим полем На цілу планету, на всі покоління й віки. → http://songspro.ru/18/Tayisiya-Povaliy/tekst-pesni-Pisnya-pro-matir