Листопад — печальне диво, це журба дерев. Знову осінь у полон серця бере. Так буває, опадає листя восени, Так ранком опадають наші сни.
Тихо сльози опадають, тихо йде любов. Мовчання — вирок більшості розмов. Опадають наші роки тихо в сон-траву, Я сни колишні бачу наяву.
Листопад загублених надій, Неставшихся подій, І нездійсненних та даремних моїх мрій. Мій сад по осені пустий, Його давно покинув ти, І заміта сліпа печаль твої сліди.
Не пиши листів прощання — я прощаю все. Нас доля, наче листя, рознесе. Не кидай на вітер слово — птахом полетить У неба бірюзового блакить.
Листопад загублених надій, Неставшихся подій, І нездійсненних та даремних моїх мрій. Мій сад по осені пустий, Його давно покинув ти, І заміта сліпа печаль твої сліди.
Осінь серце полонила, та не назавжди, Про листопад колись згадаєш ти. Як журилися дерева в розставання час, Як осінь раптом розлучила нас.