Пісня про матір (Слова: Борис Олійник,Музика: Ігор Поклад)
Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти. - Куди ж ви, бабусю? - онуки біжать до воріт. Та я недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?.. Та що ви намислили, мамо? - А хто нас, бабусю, У сон поведе у казках? - А я вам лишаю всі райдуги із журавлями І срібло на травах, і золото на колосках.
Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота, Аби тільки ви чекали на нас край воріт. Та ми переробим усю вашу вічну роботу, - Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля, Змахнула рукою злетіли у вись рушники. "Лишайтесь щасливі", і стала замисленим полем На цілу планету, на всі покоління й віки.