знаєш, а ти як і тоді, як у осінні дні, коли тільки тебе побачив, являєшся переді мною. і скільки б сили різні не просив, що годі. собою керувати більше я не взмозі. солодкі спогади, - як квітка на морозі. я так любив твоє волосся, твій голос, твої лодоні, що до цих пір мене не пустять із полону. ніколи! ніколи не торкався я корони. у ті хвилини, коли зійшлися наші погляди, я зрозумів, що разом ми не будемо ніколи. боявся підійти до тебе, аби не зруйнувати сподівання грони. звичайні лиця, для мене, ніби твої клони. чому, чому я став твоїм рабом, який благає більше ніж, а має лиш твою покору?
стоячи на місці ти не відчуєш болі. але чому ж така жага буття на волі? тому, що стоїмо й зтягаємось поволі. ходимо по колу й граємо в свої життєві ролі.
той день навчання в інституті для мене був занадто, ніж звичайний. всі ті, кого я слухав, для мене були непочуті. якби ж я знав, які у мене на душі залишить він глибокі рани. у морі не відчутні гомони птахів, а грані бачив, як безгранні. давай заглянемо у записи, які минули. ці стріли купідона прокляті, вони весь світ мій похитнули. пробач, та я завжди тебе любити буду. тепер залишилось іти в догін за мріями, що не здійсненні. це так все несподівано, та зорі змальовують твій образ в небі. у Афродіти я прошу, щоб ти була для мене сяйвом, яке ніколи не погасне. якби ж я знав, як це прекрасно, коли від щастя переповнені легені.