Про що нам сьогодні розкажуть ворони, послухай-но. І в ритмі якому трава у саду буде рухатись. І діти кричатимуть що, захлинаючись радістю. І пісня яка зазвучить по захриплому радіо.
Напевне, ми ляжемо поряд під мокрими вишнями, і крила комах опадатимуть нам на лиця. Зростатиме світло, і ми таки станемо вищими. І ти подаруєш мовчання – віддасться сторицею. А я подарую прощання з речами колишніми.
Тоді в Монтенегро на білім собаці полетимо. І будемо їсти суцвіття акацій та ескімо. І діти кричатимуть щось беззмістовне до радості. І гратиме, гратиме, гратиме десь не по радіо…
Ми будемо рвати бруднющі листки подорожника, щоб їх прикладати на збиті свої коліна. Хоч шкіра розмічена – жаль, не від сміху – зморшками, зашорена пам'ять і вже порубцьовані спини, я знаю, все вийде. І Він, як завжди, допоможе нам. Ми зможемо...