Ти ще не встиг запустити корені, а я вже боюся тебе втратити. Так, наче крапка стає комою. Так, наче ти за моїми гратами. Гратися б нам, але я виросла. Вже не до любощів без довідок. Вже не до пестощів без користі. Вже не до радості без домішок. Міряю я тебе метром і доларом. Золото ти, але я – платина. Ти ще не встиг мені стати донором. А я вже боюся тебе втратити. Може, не треба туди падати, звідки вертаються тільки кращими?! Я ще не встигла тебе втратити, але вже стало в стократ важче... Можеш затриматись. Я дочекаюся. Скільки годин уже нами згаяно. Час – це єдине, чого я лякаюся. Страх – це єдине, що завжди зникає В мить, коли ти повертаєшся з вулиці, сповнений ніжності і незворотності… Мої вуста на твоїх вилицях варті ста років моєї самотності.