Коли весною зацвіте Трава в палаючих серпанках,— В степ на курган крутий іде, В степ на курган крутий іде Старенька зморена журавка. В далеких обріях пливуть Біляві марева туманів, А їй здається, ніби йдуть, А їй здається, ніби йдуть Сини — журавлики кохані. Стомили крилонька вони, В курган лягли спочить від грому,— Та вірить мати, що сини, Та вірить мати, що сини, Колись повернуться додому. Туман, як болі давніх ран, Літами журно пропливає. А мати ходить на курган, А мати ходить на курган Синів ще й досі виглядає.