Тарас Григорович Шевченко - Буває, в неволі іноді згадаю. ч.2 | Текст песни

• Тексты песен
• Тарас Григорович Шевченко
• Буває, в неволі іноді згадаю. ч.2

Я жив на хуторі, з [нрзб].
Я стар був, немощен. Послав
З табун я коней до обозу,
Гармату, гаківниць два вози,
Пшона, «пшениці, що придбав,
Я всю мізерію оддав
Моїй Україні-небозі...
І трьох синів своїх. — Нехай, —
Я думав, грішний, перед Богом
Нехай хоть часточка убога
За мене піде, за наш край,
За церков Божію, за люде,
А я молитись в хаті буду. —
Бо вже нездужав, сину, встать,
Руки на ворога піднять!

Зо мною, слухай же, остались
Данило, чура мій, та я,
Та Пріся, дочечка моя!
Воно ще тілько вир[ос]тало,
Ще тілько-тілько наливалось,
Мов та черешенька!.. За гріх,
За тяжкий, мабуть, гріх великий
Не дав мені Святий Владика
Очей нарадувать старих
Моїм дитятком!..
Не ходили
Ксьондзи по селах, а возили
На людях їх з села в село,
Такеє-то у нас було!
Якось їх, клятих, і до мене
Вночі на хутір занесло.
А з ними челядь їх скажена,
Та ще драгуни... Дай мені!
Хоч коли-небудь, Боже милий!
На світ Твій виглянуть з могили —
Спряжу всю шляхту на огні!
Вони, вони — не бійся, сину! —
Вони, ксьондзи, мою дитину
З собою в хату завели,
Замкнулись п’янії, я бачив.
А челядь п’яна полягала
У клуні на соломі спать,
Драгуни теж. А ми з Данилом
Соломи в сіни наносили,
А клуню просто запалили...
Не встануть, прокляті, оп’ять
Дітей козачих мордувать,
Усі до одного згоріли!
І Пріся бідная моя
Згоріла з клятими! А я...
На пожарищі хрест з Данилом
Поставили, та помолились,
Заплакали... Та й потягли,
На коней сівши, до обозу,
Синів всіх трьох моїх нашли,
Та в добрий час і полягли
Отут укупі!..
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А як ми бились, умирали,
За що ми голови складали
В оці могили? Будеш жить,
То, може, й знатимеш, небоже,
Бо слава здорово кричить
За наші голови... А може,
І про могили, і про нас
З старцями Божими по селах
Правдива дума невесела
Меж людьми ходить...