В неволі, в самоті немає, Нема з ким серце поєднать. Та сам собі оце шукаю Когось-то, з ним щоб розмовлять. Шукаю Бога, а нахожу Таке, що цур йому й казать. От що зробили з мене годи Та безталання; та ще й те, Що літечко моє святе Минуло хмарно, що немає Ніже єдиного случаю, Щоб доладу було згадать. А душу треба розважать, Бо їй так хочеться, так просить Хоч слова тихого; не чуть, І мов у полі сніг заносить Неохолонувший ще труп.