І досі сниться: під горою Меж вербами та над водою Біленька хаточка. Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча. І досі сниться, вийшла з хати Веселая, сміючись, мати, Цілує діда і дитя Аж тричі весело цілує, Прийма на руки, і годує, І спать несе. А дід сидить І усміхається, і стиха Промовить нишком: — Де ж те лихо? Печалі тії, вороги?
І нищечком старий читає, Перехрестившись, Отче наш. Крізь верби сонечко сіяє І тихо гасне. День погас І все почило. Сивий в хату Й собі пішов опочивати.