Минаючи убогі села, Понаддніпрянські невеселі, Я думав, де ж я прихилюсь? І де подінуся на світі? І сниться сон мені: дивлюсь, В садочку, квітами повита, На пригорі собі стоїть, Неначе дівчина, хатина. Дніпро геть-геть собі розкинувсь! Сіяє батько та горить! Дивлюсь, у темному садочку, Під вишнею у холодочку, Моя єдиная сестра! Многострадалиця святая! Неначе в Раї спочиває Та з-за широкого Дніпра Мене, небога, виглядає. І їй здається, виринає З-за хвилі човен, доплива... І в хвилі човен порина. — Мій братику! Моя ти доле! — І ми прокинулися. Ти... На панщині, а я в неволі!.. Отак нам довелося йти Ще змалечку колючу ниву! Молися, сестро! Будем живі, То Бог поможе перейти.