Хоча лежачого й не б’ють, То і полежать не дають Ледачому. Тебе ж, о суко! І ми самі, і наші внуки, І миром люди прокленуть! Не прокленуть, а тілько плюнуть На тих оддоєних щенят, Що ти щенила. Мýко! Мýко! О скорбь моя, моя печаль! Чи ти минеш коли? Чи псами Царі з міністрами-рабами Тебе, о люту, зацькують! Не зацькують. А люде тихо Без всякого лихого лиха Царя до ката поведуть.