Так упевнено маються крила у ворона, так тримається певно за гілля рука. Цьому ж довгому дереву всохнуть від кореня, а найдовшому дереву всохнуть з вершка.
Цим квіткам облетіти, цим метеликам вмерти, процесійно прийти, процесійно піти. По червоній стерні, на червоні мольберти по розп'ятому небі, в порожні світи.
Ну а їй, що ж бо їй для непевного кроку, для короткого кроку од стіни до вікна. Для найдовших годин, для найдовшого року, для глибокого дна, для найглибшого дна...