Мені здається, я не знаю, А люде справді не вмирають, А перелізе ще живе В свиню абощо, та й живе, Купається собі в калюжі, Мов перш купалося в гріхах. І справді так. Мені байдуже За простих сірих сіромах, Вони і Господом забуті. Так що ж мені тут гріти-дути! А де оті?? Невже в сажах Годує хам собі на сало? А може, й так? Добра чимало Вони творили на землі, Ріками сльози розлили, А кров морями. Люде знають, Кого годують, доглядають. І що ж ви скажете: за славу Лили вони моря кроваві Або за себе? Ні, за нас! За нас, сердешних, мир палили! Поки їх в саж не засадили. Якби не те, то, певне, б пас Свинар в толоці. Кляті! кляті! Де ж слава ваша?? На словах! Де ваше золото, палати? Де власть великая? В склепах, В склепах, поваплених ката[ми], Такими ж самими, як ви Жили ви лютими звірми, А в свині перейшли!.. Де ж ти? Великомучениче святий? /221/ Пророче Божий? Ти меж нами, Ти, Присносущий, всюди з нами Витаєш ангелом святим. Ти, любий друже, заговориш Тихенько-тихо... про любов Про безталанную, про горе, Або про Бога, та про море, Або про марне литу кров З людей великими катами. Заплачеш тяжко перед нами, І ми заплачемо... Жива Душа поетова святая, Жива в святих своїх речах, І ми, читая, оживаєм І чуєм Бога в небесах. Спасибі, друже мій убогий! Ти, знаю, лепту розділив Свою єдину... Перед Богом Багато, брате, заробив! Ти переслав мені в неволю Поета нашого... На волю Мені ти двері одчинив!
Спасибі, друже! Прочитаю Собі хоть мало... оживу... Надію в серці привітаю, Тихенько-тихо заспіваю І Бога Богом назову.