Буду, буду, буду, буду битися – Нема чого на мене так дивитися! Все життя без тата, все життя без мами, Дорогу пробиваю сам – кулаками! Весь світ проти мене, я весь проти світу. Я дам собі ради – не вчіть мене жити! Це хто там кричить: “Заспокойся, малий!”? Не лізьте до мене, тому що я злий!
Та нема гірш нікому ой як тій сиротині, Ой ніхто не пригорне при лихій годині.
І знову я починаю махатися – Не варто було до мене чіплятися! Якби я пробачив найменшу образу, То б самоповагу втратив одразу. Хто мені казатиме, що так не можна, Хай краще дасть грошей – і тим допоможе! А воду холодну на мене не лий – Я не охолону, тому що я – злий!
Та не пригорне батько, та не пригорне мати, А тілько той пригорне, що думає брати.
І кожного разу, коли хтось лізе в душу, Стаю за себе муром, бо так ставати мушу. Так бійка за бійкою, немов крок за кроком. Та, часом, моя злість вилазить мені боком...
Ой налетіли гуси ой з далекого краю, Ой сколотили воду в тихому Дунаї.
Ой бодай же ви, гуси, ой з пір’ячком пропали, Ой як ми любилися, тепер перестали. Ой як ми любилися, ой як зерно в горісі, А тепер розійшлися, як туман по лісі. Ой як ми любилися, ой як голубів пара, А тепер розійшлися, як чорная хмара. Ой як ми любилися, ой риба з водою, А тепер розійшлися, як брат із сестрою.